Самотні вітри

Несподівано для себе Максим захотів її смерті. Так озвалася в ньому його понівечена любов.

Довго і складно йшов до цього. З дитинства почувався аутсайдером. Розумів, що йому — хлопчині з робітничого барака — нічого нормального не світить. І навіть дружба з надзвичайно толерантним Мишком Звягінцевим підсилювала ці відчуття. За спиною Мишка — надійна сім’я. І сам він — хоч картини малюй: дівчата зривають на ньому очі. А ще — зібраний, коректний, благородний.

І треба ж було вже студентом так нестямно закохатися в дівчину, з якою в Мишка — любов. Жити з ними в його столичній квартирі. Потайки їм заздрити і підкрадатися до їхньої любові, сподіваючись на свій шанс.

Усе інше добре складалося в Максима. Став льотчиком, як і мріяв. Здобув статус, блага, мав увагу жінок і не гребував нічим. Не вистачало тільки недосяжної для нього Марини Райдуги.

Покараність любов’ю і задавнена ревність нагнітали в ньому жахливі комплекси. Їх жертвою стала Марина, з якою він після драматичних подій, що відбулися з Мишком, одружився. Та сім’єю вони так і не стали.

У своїй озвірілій любові він нищив себе і робив нестерпним життя Марини. І вже неможливо було збагнути, де його жорстоке кохання, а де — мазохістська помста їй.

І знову на горизонті виринає Звягінцев — витягуючи з фатальної ситуації Марину, втрачає власне життя. А може, відкриває ще один шанс для свого незбагненного друга…

Три самотні вітри так несправедливо заблукали у світі. А довкола них — теж самотні серця.